Історичний опис міста
У глибині сторіч починається історія Житомира. Територія, на якій він розташований, була заселена ще в II тисячоріччі до н.е. Це підтверджують виявлені археологами поблизу міста поселення і кургани епохи бронзи, раннього залізного віку. Розкопано також могильники VII сторіччя і залишки староруського городища Х-XIII сторіч. Роком заснування Житомира вважається 884-й. Як свідчать легенди, свою назву місто одержало від імені дружинника київських князів Аскольда і Діра - Житомира, що ніби-то відмовився служити ворогам князів, сховався в лісах і оселився на скелі при злитті рік Кам'янки й Тетерева.
У інших легендах розповідається проте, що тутешні жителі відвіку торгували хлібом, жили мирно. Дослідники й історики, і серед них відомий чеський учений-славіст Павло Йосиф Шафарик, доказували, що древнє городище - майбутній Житомир - виникло як центр племені житичів, що входило в племінний союз древлян. Назва міста - мир житичів, як і самого племені, основним заняттям якого було хліборобство, виникла, як вважають, від важливої в цьому краї культури - жита, що культивується тут із незапам'ятних часів. Є свідчення про те, що в давнину навіть у центрі міста сіяли жито, ячмінь. Про місто говорили: "мир і жито", "мир житичів". Можливо також, що Житомир - це скорочена форма від слова "животомир", тобто символ мирного спокійного життя. У дійсності ж історична доля Житомира ніяк не була мирною. Хліборобам і ремісникам не раз припадало лишати свої будинки, братися за зброю, щоб відстояти свободу і незалежність.
На древлянській землі в 945 році спалахнуло перше в Київській Русі антифеодальне повстання, яскраво описане в Іпатіївському літописі. Древляни виступили проти непомірних поборів київського князя Ігоря і відмовилися сплачувати йому данину. Під час одного з набігів князь був убитий, а дружина його розгромлена. Дружина Ігоря княгиня Ольга жорстоко помстилася древлянам - спалила їхню столицю Іскоростень і стратила біля п'ятьох тисяч мирних жителів. Незабаром, після цього древлянські землі остаточно ввійшли до складу володінь київських князів.
У 1240 році Житомир піддався нападу незліченних орд хана Батия. Місто було цілком розорено й зруйновано, мирні жителі були вбиті або потрапили в рабство. У 1320 році житомирську фортецю захопили литовські князі. У ці ж роки почастішали набіги кочівників. Місцеве населення будувало оборонні спорудження з підземними ходами, на залишки яких ще і понині наштовхуються будівельники. Городяни мужньо захищалися від ворогів. Жорстокі і спустошливі набіги, як правило, супроводжувалися пожежами і руйнаціями. У 1399 році золотоординський хан Едигей розгромив військо литовського князя Витовта, захопив і розграбував Житомир. За словами літописця, "...без меры много зла сотвориша" набіг кримських татар у 1469 році. Вщент зруйнували місто орди хана Менгли-Гирея в 1482 році. Ще не раз за свою історію Житомир лежав у руїнах і знову вставав з пеплу.
У 1444 році Житомир одержав магдебурзьке право. Місто поступово росло, будувалося, розвивалися ремесла, торгівля. Його центром і самим значним спорудженням був замок. У 40-х роках XVI сторіччя він був перемурований і укріплений за проектом місцевого зодчого Семена Бабинського. Його товсті стіни були оточені оборонним ровом, заповненим водою. Після Люблінської унії 1569 року Житомир потрапляє під владу польських магнатів. Експлуатація з боку шляхти, соціальна нерівність змушували населення зі зброєю в руках виступати проти польської шляхти. Коли в 1594-1596 роках спалахнуло народне повстання під керівництвом Северіна Наливайко і Григорія Побєди, житомиряни хоробро боролися в селянсько-козацьких загонах. Визвольна війна українського народу проти польсько-шляхецького панування, яку очолив видатний полководець і державний діяч Богдан Хмельницький, викликала новий підйом народного руху. У 1648 році військо Богдана Хмельницького штурмом узяло житомирський замок, а в 1651 році на північній околиці Житомира козацькі загони Івана Богуна розбили 17-тисячну армію польського князя Четвертинського. Тоді ж у місті побував Богдан Хмельницький. Шляхта обрала Житомир місцем судової розправи з повстанцями. У селі Кодня, біля Житомира, було страчено біля трьох тисяч учасників повстання. На одному із курганів, де поховані загиблі, установлений пам'ятний знак.
Яким був Житомир у XVIII сторіччі? Уявлення про це дає карта 1771 року. Там, де нині знаходяться вулиці Ольжича, Московська, Пушкінська, Короленко, був центр міста, забудований переважно невеличкими одноповерховими цегленими і дерев'яними будинками. Тут, у центрі, знаходилися чотири монастирі, дві духовні семінарії, кафедральний храм.
Історичний опис храму і парафії
Історія Ордену Менших Братів у Житомирі розпочинається в 1761 році. 4 квітня цього ж року цар Польщі Зигмунт Август ІІІ надав братам францисканцям землю в околицях Житомира під храм та монастир. Офіційною датою ерегування францисканського чернечого дому є 26 вересня 1763 року. На той час в місті знаходився центр повіту та столиця київської диєцезії. Спочатку був побудований мурований монастир та дерев'яний храм під опікою бл. Йоана з Дуклі. В ньому працювали 2 священиків та 2 братів. В час розквіту у монастирі жило більше двадцяти ченців.
У 1804 році за указом царського уряду, Житомир був офіційно затверджений адміністративним центром Волинської губернії. В 1820 році храм згорів. Новий, мурований храм повстав в 1842 році. В середині знаходився головний великий вівтар та два бічних, присвячених Матері Божій Ченстоховскій та св. Антонію з Падуї. Крім того, були передбачені два інших вівтарі на честь св. Франциска Ассізького та бл. Йоана з Дуклі.
Праця братів спричинилась до духовного та релігійного розвитку життя міста та околиць, хоча на той час при храмі не було зареєстрованої парафії. Особливо було поширене в храмі богослужіння до св. Антонія з Падуї, образ якого вірні оточували пошаною та своєю вдячністю за отримані благодаті. При монастирі існувала також початкова школа. Найбільше перепало на долю монастиря на початку дев'ятнадцятого століття.
Від 1820 року Російська імперія розпочала політичні маневри з ціллю знищення чернечого життя та захоплення їхньої власності. Чернече життя досить добре процвітало на території Росії, а ченці були групою дуже активною, рухливою та неможливою до контролювання. Тим більше, що чернечі Ордени мають добрі необхідні для їхнього життя контакти з закордоном, що для царського режиму було чимось неможливим. Бо з-за кордону, на їхню думку, приходять злі звичаї та розклад разом з революційними ідеями.
Російська держава обрала на фундаменти своєї політики три пункти: Російська Православна Церква, самовладство, націоналізм (тобто Росія тільки для росіян). При таких правилах все, що не російське - не дозволене. На Ордени накладено тягарі нових законів, які втручались в їхнє внутрішнє життя Церкви та Орденів і мали за мету ускладнення їм життя. Уже 3 грудня 1831 року комітет у справах західних губерній затвердив правила ліквідації католицьких монастирів. Усі вони поділялися на три категорії: 1) ті, які брали безпосередню участь у повстанні; 2) ті, які мали залежних селян-католиків; 3) ті, які не мали мінімальної кількості ченців згідно з канонічними правилами. І хоча Житомирський францисканський чернечий дім не входив безпосередньо в цей список, призначених на знесення, та все-таки цей указ був причиною цього.
В 1842 році, для того щоб урятувати монастир, з наказу Петер-бурзького Духовного Колегіуму його було передано Луцько-Житомирській диєцезії під духовну семінарію. В тому часі в монастирі проживало 12 священиків та 4 братів без свячень. До 1917 року Чернечий Дім Менших Братів містив духовну семінарію. Таким чином храм та монастир не були знищені царем ані передані на інші цілі. Від того часу францисканську святиню почали називати "семінарійський костел".
Житомир, як і більшість всіх українських міст, переніс усім відомі події трагічного 1917 року. За цей час у місті змінювалася влада тринадцять разів. Після громадянської війни, почалися масові будівництва і реконструкції міста, цим самим комуністична влада почала масове знищення церков та монастирів, почала масово знищувати людське мислення, впроваджуючи тоталітаризм і масову атеїзацію. Це все товаришувало з масовими переслідуваннями, репресіями і засланнями віруючих. Розпочався комуністичний геноцид віруючих разом з українським населенням, жертвами котрого стали майже 20 мільйонів невинних осіб.
Брати Францисканці повернулись до свого дому в Житомирі 17 травня 1992 року. Житомирський Єпископ Ян Пурвінський передав храм після короткого перебування в ньому отців Палотинів. Відбудова пошкодженого храму забрала немало часу та праці. Необхідно було змінити напрямок храму, бо перед центральним входом зі сторони Соборної площі був вибудуваний багатоповерховий будинок. Була також відібрана та відновлена частина монастиря.
Освячення святині відбулося 25 жовтня 1997 року Його Ексцеленцією Яном Пурвінським. 1 березня 2006 року, після 15 річних змагань про повернення монастирських приміщень, дякуючи великим зусиллям священиків, вірних та тогочасній владі, обласна держадміністрація своїм актом урочисто передала колишні приміщення монастиря, які були зайняті з радянський часів обласним військоматом.
При парафії Св. Йоана з Дуклі розвинуто багату діяльність. Між іншим: група міністрантів, група Францисканської Молоді, Францисканський Орден Світських, живий розарій, біблійний круг. Своєю душпастирською опікою брати оточують дім старців, дитячі будинки та дітей із малозабезпечених сімей.
В результаті населення Житомира за останні сорок пять років (1960-2005 р.) зросло з 105 до 300 тисяч мешканців, з них більше 5 тис. римо-католиків. В місті знаходиться чотири парафії, однією з них є францисканська парафія св. Йоана з Дуклі. Щонеділі до храму св. Йоана з Дуклі приходить близько 2 тис. вірних.
Богослужіння відправляються на українській, польській та російській мовах. В парафії проходять систематичні катехетичні заняття з дітьми та молоддю. Ведуться також курси приготування до таїнств: Хрещення, Сповіді, Першого Причастя, Миропомазання та Подружжя. |
